Сергій Пруцких: "Росіяни, які відходять зі своїх територій, одразу обрізають електрику, воду, будь-які комунікації, залишаючи своїх людей без нічого"

Це відео з‘явилося в Інтернеті в середині серпня, коли офіційно стало відомо, що українські війська успішно атакували росіян на їхній території. Операція почалася раптово та несподівано. У ній бере участь і підрозділ "Нахтіґаль" БПАК, в якому служить офіцер Сергій Пруцких на позивний Кум. Це він записав розмову із росіянкою та виклав її в соцмережах. Ми згадали цей епізод у нашому із Сергієм інтерв’ю. Поговорили і про початок наступу, і про війну загалом.

- Як ви дізналися про те, що наступатимете на курську область?

- Нас спочатку відправили до Сумської області. Ми не мали ніякої конкретики. Почали дорозвідку дронами. Але все одно до останнього моменту не володіли інформацією, що операція проходитиме у курській області. Думали: щось відбуватиметься поблизу кордону.

- Що відчули, коли зрозуміли, що заходите на територію росії?

- Це логічна дія — потрібно переносити частину фронту до них. Зокрема і для того, щоб їхні громадяни, які завжди оплесками реагували на ракетні удари, як це було із "Охматдитом", трохи відчули, що таке війна. Усе циклічно. Плюс, це допомогло нам деморалізувати противника.

Ви запитуєте, що я відчував? Швидше, радість, тому що на чужій землі все-таки воювати легше. Навіть коли вони скидають на нас КАБи, то б’ють же по своїй території.

- Видається, вони на це не зважають.

- Так, їм без різниці! У російського командування взагалі немає нічого людського.

- Ми бачили з новин, що росія кинула строковиків на захист курської області…

- Наскільки мені відомо, на першій лінії були строковики впереміш із "ахматом", який швидко почав тікати. До того ж було спокійно, і ніхто ж не очікував, що може щось відбутися. Всі розуміли, що на Донбасі велике навантаження. Навряд хтось із них міг уявити, що пан Сирський разом із командуванням спланує таку технічну й професійну операцію. Те, що у медіа інформація поступала із запізненням, що військові надавали її порційно, свідчить про високий рівень підготовки. Це відзначили наші західні партнери, зокрема представники розвідки та військових формувань.

- Мені пригадався ролик Міноборони напередодні контрнаступу трохи більше року тому: "Плани люблять тишу".

- Саме так! Як на мене, зараз така поведінка відіграла ключову роль. Тому що в пресу просочується багато інформації. Часто нашим аналітикам і недоаналітикам, які хайпляться на війні, зливають чимало матеріалу, який вони озвучують, чим користується противник.

- Тепер вже достатньо офіційної інформації. Можна і відео побачити, зокрема із полоненими в курській області росіянами. Ваші колеги розказують, що ті здаються в полон пачками. Ви мали можливість з ними поспілкуватися?

- У курській області ні. У нас тут специфіка роботи така, що ми завжди "на відтяжці". У цій операції ми відіграємо роль підтримки Сил оборони, коли вони вступають у активну фазу протистояння.

Звісно, були шанси поспілкуватися, коли ми просувалися тими селами, де закріплювалися. Знаходили російських військових, які ховалися по підвалах, і в перші дні не були виявлені. Але ними займалися інші підрозділи.

Ви сказали, що вони здаються пачками. Справді, саме так і відбувається. Наші спецпризначенці взяли одразу 102 людини. Це взагалі наймасовіше взяття у полон, яке вдалося провести за раз. До речі, кажуть, що серед полонених в курській області є й агенти ФСБ.

- Такий гарний був "улов".

- По-перше, вони розкажуть багато чого цікавого. По-друге, це – велика розмінна монета, яка дозволить нам забрати наших хлопців з російського полону.

- Ви не спілкувалися із полоненими, натомість говорили із місцевими. Оприлюднили відео вашої розмови із мешканкою курської області, яка, між іншим, розмовляє українською. Розкажіть, що залишилося поза кадром?

- Там більшість так спілкується. Навіть ті, хто до нас підходили, починали говорити російською, ми відповідали українською, то вони теж переходили. Це спочатку нас шокувало. Але потім ми почали копирсатися в історії й зрозуміли, що сто років тому на території курської області було зафіксовано: близько 70 відсотків населення розмовляло виключно українською.

Розумієте, із цивільним населенням завжди треба працювати – і у нас, і там. Люди можуть розказати щось таке, що в подальшому буде корисним у нашій роботі. Тим більше, ми ж не можемо залишити людину без води, без їжі чи ліків. Для цієї жіночки з відео ми привозили ліки від тиску. Ми до неї приходили не раз. Вона нормально спілкувалася. Не боялася говорити на камеру. Я їй пообіцяв, що обличчя на відео заблюрять, щоб потім не виникало ніяких проблем. Розказувала, що її дістала диктатура. Хочеться відзначити, що люди там страждають не лише від своєї влади, а й від війська. Росіяни, які відходять зі своїх територій, одразу обрізають електрику, воду, будь-які комунікації, залишаючи своїх людей без нічого і не пропонуючи взамін навіть евакуації.

- Навіщо вони це роблять?

- Щоб нам насолити. Без комунікацій все ж важче. Але є сучасні технології – генератори, EcoFlow.

- Але ж таким чином шкодять, насамперед, своєму населенню.

- Саме так!

- А як загалом поводяться місцеві? Чи є агресія у ваш бік?

- Певна кількість людей дивляться з острахом на нас, адже накручені пропагандою й вірять, що ми – нелюди й нацисти, які прийшли усіх вирізати. Але агресії не помітив.

Дехто взагалі вже посміхається, на "Слава Україні!" відповідає: "Героям слава!" (всміхається. – О.М.). Звичайно, ми розуміємо, що будь-хто на цій території потенційно є нашим ворогом. Може повести себе неадекватно, як мінімум, злити інформацію про нашу дислокацію. Тому вживаємо усіх безпекових заходів. Але, повторюся, спілкування – на досить притомному рівні. Українською мовою.

- Заразом проводите українізацію?

- Лагідну українізацію (посміхається. – О.М.). Ми з хлопцями між собою говоримо: тепер просто не може існувати якихось аргументів, що хтось в Києві має розмовляти російською мовою. Особливо коли йдеться про чиновників тощо.

- Бачимо, що вони не чинять й не чинили супротив.

- Так, цивільні зовсім не чинять. Я пам’ятаю 2022 рік, як на Херсонщині люди зупиняли танки, спалювали їх коктейлями Молотова, як захищали Харків та інші міста. Тут же від людей супротиву немає.

- Виходить, їм байдуже, в якій країні жити?

- Ця жіночка так і сказала: "Мені неважливо, хто буде. Уже б краще в якусь сторону перехилилося і все закінчилося". Їй все одно, під яким прапором буде її земля.

- Мені здається, вони не могли уявити, що війна перейде на їхню територію. Правда?

- Звісно! Це ж "великая россия: всех убьем и дойдем… куда-нибудь" (посміхається. – О.М.).

- До Берліна?

- І до Берліна, і до Білого Дому, й куди хочеш...

- Ви сказали про те, що у нас вистачає тих, хто хайпує на війні та впливає на суспільну думку. Зокрема і представники влади. Наприклад, днями нардеп Артем Дмитрук написав, що українські військові знущаються з місцевого населення. Зацитую: "Останнім часом починають з’являтися кадри, на яких зображені дії наших бійців у курській області. Хтось руйнує пам’ятники, хтось знущається з місцевих жителів, дідусів, вдаючи з себе німців, хтось влаштовує заворушення в магазинах". Однак відео, щоб підтвердити свої слова, не додав. Що б ви йому відповіли?

- Особисто йому чи загалом?

- Почнемо з нього. Потім загалом.

- Проти нього почали велику кампанію люди, які певний час терпіли його витівки та висловлювання, але всьому приходить край. У будь-якій ситуації є бумеранг, який наразі до нього повертається. Тож я б сказав йому, що треба готуватися та вчити, як правильно "заходити в хату", вітатися тощо, а не мудрувати про те, чого не бачив і не знає.

Він там щось говорив і про мародерство ЗСУ. Я спеціально зайшов до будинку, де жив російський прикордонник. Наші хлопці провели там обшук, щоб подивитися документи. Знайшли планшет і телефон. Виявилося, що вони належали дитині. Поклали назад. Я після того прийшов і зняв відео, на якому видно – все на місці, як і було до того. І плазма, і пральна машина – як господарі залишили, так і є.

Загалом я вам так скажу: російська пропаганда вже дуже сильно включилася. Почали насипати наративи, що через нас (військових) ніби почнеться ядерна війна, що замість того, щоб відбивати свої території, лізуть в іншу країну і таке інше. Це було прогнозовано. Думаю, зараз і риторика путіна рухатиметься в цьому напрямку. Він говоритиме щось на кшталт: "Я ж вас попереджав, що Україна хотіла на нас напасти. І от вона це зробила. Мої слова виявилися правдою". От Дмитрук якраз дуже професійно працює на московитів. Але, як я сказав, усьому є свій кінець. Його "нагорода" не за горами.

- Справді, йде обговорення того, що ми зайшли на територію росії, направивши сюди частину своїх сил, коли ворог просувається на Донбасі. Об’єктивно: там реально важка ситуація. Особливо на Покровському напрямку. Також зустрічаю в соцмережах обурення тим, що наші бійці допомагають місцевим жителям курської області продуктами та водою. Мовляв, як так можна?! Російські військові катували, ґвалтували й вбивали наших людей, зокрема, дітей, а ми годуємо їхнє населення. Ви сказали, що не можете залишити людей без води та їжі…

- А чим ми будемо кращими, якщо вчинятимемо як вони?! Ми ж називаємо їх всесвітнім злом та боремося, щоб його не було. Якщо ми робитимемо такі самі неприпустимі кроки – ті, що ви перерахували, то не будемо нічим не кращими за тих російських "ваньків".

- Я так розумію, йдеться не про те, що ви маєте бути такими самими. Обурюються, що допомагаєте, коли вони не помирають з голоду. Є відео, де самі ж розносять свої магазини, то мають продукти.

- Це їхні громади, нехай своє й забирають (посміхається. – О.М.). Але, наприклад, та жіночка з відео взагалі не виходить з хати, постійно там сидить, щоб не наражати себе на будь-яку небезпеку. Я вважаю, що принести води, буханку хліба та якісь консерви – це неважко і нормально.

- А що їхня армія? Підтягують туди війска?

- Так. Добре, що підтягують та передислоковують їх з інших напрямків. Мої товариші з Лиманського розказували мені, що перший тиждень з початку Курської операції (не знаю, як зараз, бо більше не були на зв’язку) їм не прилетіло жодного КАБа. Тому наші можуть трохи видихнути, підсилити себе.

Ви згадували про ситуацію на Покровському напрямку. Справді, там сьогодні важко. Доводиться трохи відступати. Тобто тут наступаємо, там відступаємо. Так буває. Це війна. Головне — розуміти, що це не назавжди. Ті території є тимчасово окупованими.

- І ще один важливий момент — на війні завжди є втрати, незалежно від того, йдеться про наступ чи відступ. Курська операція хоч і успішна, але теж має такі наслідки. Тож ми маємо пам’ятати, яку ціну платимо…

- Звісно! У фазі атаки завжди треба більше ресурсу. Легше оборонятися. Знаєте, після херсонського контрнаступу, в якому ми з хлопцями брали участь в складі Сил спеціальних операцій, нам говорили: "Та це була легка прогулянка!". Насправді, це не так. Як тоді там не було легкої прогулянки, так і зараз тут немає.

- Як думаєте, Курська операція змінить хід війни? Чи, можливо, вже це зробила?

- Це історичний момент. Крім того, вона вже змінює не тільки хід війни. Ви ж бачите, що у "царя" путіна трохи похитнулося крісло. Він же розказував, що вони твердо стоять на своїй землі та йдуть захищати інший народ – тобто наш. А сьогодні йому олігархи, великі корпорації на кшталт "Газпрому" закидають: "Так що тепер робити? Певне, ти щось не договорюєш (посміхається. — О.М.). Або не такий вже й сильний "цар"". Кажуть, що в кремлі то все розгойдується.

- Ви, як на мене, загалом влучно охарактеризували Курську операцію — це такий ляпас путіну.

— Саме так! Плювок в обличчя та ляпас мокрими трусами (всміхається. – О.М.).

- Судячи з його публічних виступів, настрою таки немає.

- Та він зовсім згас! Два тижні не було ніяких серйозних заяв. Показують, що вони там збираються, спілкуються, ніби щось вирішують, його генерали доповідають геть неправдиві речі. Спочатку зранку розказували, що на двох чи трьох машинах на їхню територію заїхали 15 військовослужбовців – "все разгромлены". Увечері дійшло до того, що їх було 300! А зараз я бачу, що там взагалі паніка! Скабєєва вже просто сивіє! (посміхається. – О.М.). Тобто там все посипалося однією такою нашою крутою операцією.

- До речі, місцеві в курській області щось про путіна говорять?

- Про нього, владу в цілому й російських журналістів говорять, що вони брешуть, дурять, приїжджають, але нічого не роблять. Щоб ви розуміли, в селах банально немає криниць! Одна десь наприкінці й усе.

- У нас у кожному дворі.

- Так! Ми ж чому воду привезли. Питали, чи немає у дворі криниці? Виявляється, десь далеко одна на всіх.

- Хочу поговорити ще про вашу особисту історію на цій війні. Ви до повномасштабного вторгнення працювали барменом…

- Так, мав десять років стажу.

- Я читала, що 23 лютого ви домовлялися про запуск нового проєкту. Виходить, не вірили у можливий повномасштабний наступ, про який тоді було стільки розмов?

- До кінця не вірив. Усе читав, аналізував, підсвідомо готувався, що таке може бути, але реально не хотілося в це вірити. 23 лютого власники тернопільського "Old Tom Bar" були у нас, і ми говорили про те, щоб я приїхав до них на виступ та про нашу подальшу співпрацю по ще одному проєкту. 2021 рік по роботі у мене був досить успішним, тож був у певній ейфорії. Вночі веселий прийшов додому. Десь о четвертій ранку ліг спати. А десь за годину дзвінок від мами: "Синку, ти де? Війна!" Думаю: що мама вже знову начиталася? І тут вмикається сирена, починаються обстріли. Я заходжу у новини в Телеграмі – дійсно, повномасштабна війна. Роздумів, що робити, не було. Тому що ще у 2015 році я собі разом зі своїм кумом пообіцяв: якщо продовжиться ескалація конфлікту на Донбасі, ми не зволікатимемо, візьмемо до рук зброю й підемо воювати. Ну от мали ще сім років, щоб якось морально підготуватися. Чи були ми готові? Звісно, ні. До війни неможливо бути готовим, що б ти не робив. Але ми дотримали свого слова, і зранку 25 лютого я вже рухався в сторону Житомира з хлопцями, з якими досі працюємо.

- А фізично готувалися?

- Зі спортом я завжди був на ти. Колись були якісь пострелухи. Але так, щоб я дуже плідно готувався, то ні.

- То як вам спершу було?

- Коли ми приїхали на пункт, де нам роздавали зброю, щоб не видаватися повним дурнем, я підійшов до одного з наших і попросив: "Покажи мені, будь ласка, як цей автомат перезаряджається, переводиться в різні положення і взагалі, що з ним робити" (посміхається. – О.М.). Зрозуміло, що певні уявлення мав, бо, як сказав, колись стріляв, але то було досить давно. Мені зробили швидкий екскурс. Потім о четвертій ранку ми лягли спати, а за дві години нам сказали, що їдемо на задачу. Мені ще тоді навіть форму не видали. Перші дні я бігав у джинсах, в яких до того всього стояв за баром. Так от я з "калашем". Нас четверо сідає в машину (усі в цивільному, бо треба було знайти ДРГ). Туди кидають РПГ і питають: "А хтось раніше з нього стріляв?" Ні, ніхто. "Добре, до місця вашої дислокації — 20 хвилин. Інтернет працює. В YouTube все є. Успіхів!" Отак починалися мої перші завдання (всміхається. – О.М.).

- Було страшно?

- Я не встигав налякатися, оскільки потрібно було швидко все освоювати. Мені пощастило, що потрапив у групу із професійними людьми, які своєю шкірою відчувають цю війну з 2014 року. Я все розпитував і дослухався до того, що вони говорять. Тобто досить швидко вчився. Тому, завдячуючи Холоду, Шульцу, Хорвату, моїм побратимам, які передали мені свій досвід, я з вами сьогодні розмовляю.

- Мені військові часто говорять про те, що на війні найголовніше – вміти добре копати та швидко вчитися.

- Мені тут, напевно, допомогла барна стійка. Оскільки для того, щоб зрозуміти гостя, забезпечити його гарним настроєм та хорошими напоями, тобі потрібно уважно дослухатися до того, що він говорить. Напевно, через це я вмію слухати людей та запам’ятовувати важливі речі, що сприяло і навчанню.

- Ви воювали на Херсонському, Запорізькому, Донецькому напрямках, зараз курська область. Якщо можна порівняти, де особисто вам було найважче?

- На кожному з них у нас була різна специфіка роботи. На Запорізькому та Херсонському ми працювали в складі ССО, а на Донецькому займалися вже безпілотними системами. Тому усюди по-різному. Але взагалі найважче на війні – втрачати друзів. У один момент ви спите поруч в якомусь бліндажику, а наступного дня ти дізнаєшся, що цієї людини більше немає. Це найважче...

- Ви сказали, що почали займатися БПЛА на Донецькому напрямку. Чому вирішили літати?

- В ССО ми прийшли із націоналістичного руху великою когортою людей. Потім розійшлися в різні cторони — хтось тут залишився, інші пішли. Оця групка, яка вийшла, у певний момент отримала карт-бланш на відкриття підрозділу безпілотних систем. Можна констатувати, що ми одними з перших почали застосовувати на полі бою скиди з "Mavic". Коли їздили на навчання за кордон, показували ці відео на базах НАТО. Вони там дивувалися: "А так можна було?! Отак просто підлітаєш на ньому з гранатою і палиш танк?!" (посміхається. – О.М.). У них же в спеціальних установах по сто людей сидять та розробляють зброю, а тут якісь хлопці придумали, як причепити до розвіддрона вибухівку, яка вбиває.

Хлопці, які створювали цей підрозділ, запропонували нам долучитися. Ми почали показувати ефективність "пташок" різного типу. Так і закрутилося в цьому напрямку і досі працює. "Пташки" змінюються – одні розвідують, інші – бомблять. Війна змінюється завдяки новітнім технологіям.

- У грудні 2022 року в одному з інтервʼю ви сказали, що задоволені результатами, які показує українська армія на десятому місяці повномасштабної війни. А зараз який у вас настрій?

- Не змінився, а через Курську операцію припіднявся. Як я бачу, не тільки у мене, а й у всього нашого військового братства. Хлопці у курській області готові рвати ворога до кінця. Знову ж, знають, що ворог передислоковується сюди з інших напрямків, на яких наші побратими можуть хоч трохи видихнути. Настрій у війську зараз дуже схожий на 2022 рік – така єдність.

- Донедавна настрій був трохи пригнічений.

- Трохи. Більше він був пригнічений у цивільного населення.

- Я звернула увагу, що у деяких військових був такий настрій через провалену мобілізацію.

- З мобілізацією так сталося, тому що були певні публічні прецеденти. Згадайте, як хлопцям, які накачували дівчат алкоголем та наркотиками, виписали повістки. Тобто армія почала сприйматися, як покарання, а не як привілей захищати себе та свою країну. Мені здається, саме у той момент посипалася можливість правильної мобілізації. Але зараз якось вирівнюється. Відкриваються рекрутингові центри. У нас теж відкрилися в трьох містах – Дніпрі, Києві та Львові. Люди цікавляться, приходять, отримують повну інформацію, розуміють, на що йдуть, що отримають. Бо ми у 2022 році нічого не розуміли. Зовсім все інакше зараз. Думаю, з мобілізацією ситуація теж покращиться і перейде у рекрутинг.

- З нашої розмови у мене склалося враження, що ви із тих, хто не сподівається на швидку перемогу у цій війні.

- Це глобальне питання, над яким сьогодні не варто задумуватися. Напевно, перемога не буде швидкою. Ми ж бачимо, що на деяких ділянках фронту війна стає позиційною. Але я за перемогу! Тільки за перемогу!

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"

Фото та відео надані Сергієм Пруцких